Кілька років тому голова Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України Леонід Грач в інтерв’ю газеті «Комерсант» (17.11.2006) висловився з приводу гомосексуальности: «Гомосексуалізм – це аномалія, спричинена аморальністю та порочністю людини». Узвичаєно нетолерантне ставлення до сексуальної ідентичности у цьому випадку прикметне тим, що до мови ворожнечі (hate speech) вдається офіційна державна особа, яка обіймає знакову посаду: очолює парламентський комітет, який має захищати права так званих «вразливих» груп. На той час він складався з підкомітетів, кожен із яких мав опікуватися питаннями: прав людини; міжнаціональних відносин; корінних народів, національних меншин та етнічних груп; депортованих народів і національних меншин; жертв політичних репресій; ґендерної політики; міґрації та біженців; українців за кордоном; етнополітики та упередження національних конфліктів; міжнародно-правовими. Вочевидь, для нас тут цікавим є підкомітет ґендерної політики, до компетенції якого мають входити права не лише гетеросексуальних чоловіків та жінок.

Випадки офіційної мови ворожнечі з боку відомих посадових осіб не є поодинокими. Моніторинґ порушення прав ЛҐБТ-спільноти засвідчує, що вітчизняна політична верхівка схильна до «явної та прихованої гомофобії, небажання розуміти проблеми та потреби ґеїв та лесбійок». У звіті «Українські гомосексуали і суспільство: взаємне проникнення» автори детально наводять публічні висловлювання представників різних політичних сил на тему гомосексуальности. Наприклад, 2007 року член Комітету Верховної Ради з питань соціяльної політики та праці народний депутат Василь Хара, обговорюючи внесення до антидискримінаційної статті проєкту Трудового кодексу України згадки про сексуальну орієнтацію, заявив: «Особисто я вважаю, що ґеї та лесбіянки порушують усі норми моралі. Це фізичний недолік, який треба приховувати, а не виставляти напоказ. З іншої сторони, те що вони вимагають – це европейська норма й, швидше за все, залишиться в проєкті кодексу, хоча особисто я проти цього».

Натомість представники ЛҐБТ-спільноти горді з того, що Україна 1991 року першою з пострадянських країн здекриміналізувала гомосексуальність, а нова редакція ст. 122 КК встановлює покарання за гомосексуальні відносини лише в разі насилля. Одначе декриміналізація гомосексуальних відносин не означає сама собою визнання за гомосексуалами їхніх громадянських прав. Проблеми, з якими стикаються гомосексуали в Україні, змушують ЛҐБТ-організації звертатися з відкритими листами до президента і високих посадовців, порушуючи питання, що потребують рішення на державному та законодавчому рівнях.

Автор: Тамара Марценюк
Джерело: часопис «Критика»,