25 лютого 2010 року, попри підлі витівки вхідних дверей ВРУ та образливе ігнорування з боку опозиції, Віктор Федорович таки дотягнувся мужньою, хоч і втомленою рукою до Пересопницького Євангелія, прорік президентську присягу й хвацько вхопив гетьманську булаву. Ось вона – мить слави! Вона вартувала стількох років праці, ганьби й боротьби…

Політичне перезавантаження

Якщо оцінювати рік, який минув з тієї миті, у Львові та області, то, сподіваємося, ніхто не стане заперечувати, що все ж найсуттєвіші зміни відбулися у місцевому політикумі, точніше у дислокації політичних сил. Прогнозоване рік тому багатьма політичними експертами зростання популярності національно-ліберальних партій на зразок «Нашої України» та «Батьківщини» на тлі врядування Партії регіонів не відбулося. Відверто українофобська політика деяких представників чинної влади (на чолі з міністром освіти Дмитром Табачником) спровокувала радикалізацію політичних настроїв львів’ян, а відтак і стрімкий крен їхніх електоральних преференцій. Остаточним чинником формування нового розподілу політичних сил на Львівщині стала вдало проведена операція виборчого знешкодження адептів Юлії Тимошенко. Таким чином праворадикальне ВО «Свобода» здобуло «зелену хвилю» для заволодіння ключовими позиціями і в міській, і в обласній радах.

З одного боку, це мало б певним чином сприяти нашому оптимізму. Адже органи місцевого самоврядування вже давно потребували серйозної кадрової ротації. Окрім того, після фактичного руйнування опозиції у центрі, бодай на місцевому рівні варто було б створити цитадель опору, аби запобігти цілковитій концентрації влади в єдиних руках.

З іншого боку, кадрові зміни в радах, що перевищили 70%, можуть негативно відбитися на дієздатності й компетентності органів самоврядування.

Якщо ж говорити конкретно про провідну тепер на Львівщині силу – ВО «Свобода», то не можна оминути увагою низки пов’язаних з нею негативних очікувань і тенденцій.

Перша стосується того, що вже сам радикальний імідж «Свободи» викликає несприйняття у представників тієї частини людства, котра нині будує демократичне суспільство чи, принаймні, взяла курс на це. А це, своєю чергою, може призвести до поступової ізоляції міста й області у сфері міжнародних стосунків.

Друга тенденція вже чітко проглядається в акціях, організованих ВО та полум’яних промовах її членів. Така поведінка «свободівців», що лише підтверджує їхній імідж, спричиняє творення галицького націоналістичного анклаву в межах України. Все це, замість того, аби перетворити «непокірну» Галичину на осердя руху опору проти побудови авторитарного режиму в Києві, сприяє нейтралізації краю, перетворенню його у «страшилку» для решти України.

Оцінювати третю – господарську тенденцію – поки що, здавалося б, зарано, враховуючи, що від останніх місцевих виборів минуло ще замало часу. Хоча промовистим є вже й те, що, як зазначив політолог Анатолій Романюк, «Свобода» не поспішає брати на себе відповідальності за господарське життя міста: «Ця проблема – бути силою, яка відповідає за місто, є, я думаю, для «Свободи» складною. Тому вона намагається проводити політику так, щоб показувати відповідальність міського голови і в такий спосіб зберігати свою опозиційність. Водночас вона намагається вирішувати питання через виконавчу владу, через Садового».

З іншого боку, для аналізу евентуального розвитку ситуації можемо використати досвід схожих право-популістських партій у Європі: Samoobrona в Польщі, Jobbik в Угорщині, Британська національна партія, Національно-демократчна партія в Німеччині, Партія Свободи в Австрії тощо. Перебування при владі партій такого типу зазвичай триває недовго, утім навіть за короткий термін їм вдається звести нанівець багатолітні напрацювання поміркованих колег у галузі примирення суспільства, збурити радикальні настрої серед людей. Все це, своєю чергою, призводить до занедбання господарських проблем. Чи варто екстраполювати цей сумний досвід на Львів та Львівщину? Все залежатиме від того, наскільки представники «Свободи» здатні засвоювати уроки свої та схожих партій у Європі.

Суспільний розвиток

У будь-якому випадку ефективність політичної системи визначається не стільки її внутрішньою конфігурацією, скільки тим, як вона забезпечує розвиток суспільства у всіх його аспектах. І тут варто зазначити, що, попри похмурі прогнози, на Львівщині не відбулося якихось відчутних згортань основних свобод. Преса працює, як і раніше, деякі ЗМІ навіть розвиваються. Наявність окремих негативних виявів у галузі свободи слова цілком вкладаються у допустимий відсоток вад розвитку. Різноманітні акції протесту, дефіляди, мітинги ніхто не забороняє, людей ніхто не розганяє (якщо не брати до уваги той безславний інцидент під час приїзду Віктора Федоровича до Львова). Ніхто не перешкоджає нам і гордитися своїми героями в окремо взятій Галичині. А що нам ще потрібно до повного щастя?

А потрібно нам наповнення споживацького кошика. І в цьому аспекті мешканцям Львівщини (зрештою, як і всієї України) є за що нарікати на «рік Януковича», за який ціни на споживчі товари зросли на понад 30%, а на комунальні платежі - на понад 50%. Окремо свої претензії мають намір висловити львівські освітяни та медики, котрі знову зіткнулися з рецидивом недофінансування своїх галузей. Не виключено, що вже у березні варто очікувати протестів учителів та лікарів.

Фінансові потоки у львівському напрямку

Зрозуміло, що добробут працівників бюджетної галузі безпосередньо залежить від наповненості державної скарбниці, а та, своєю чергою, – від економічного зростання. Зростання ж економіки за 2010 рік в Україні зафіксовано на вартому гордості рівні. Якщо вірити виконавчому директору Міжнародного фонду Блейзера Олегові Устенку, після економічного падіння на 15% економічне зростання торік становило 4,2%. Одне це не може не вселяти оптимізму, особливо з огляду на стрімке зростання фінансових потоків у львівському напрямку, передовсім на об’єкти, які готують до Чемпіонату Європи з футболу. Досить багатомовними є графіки, люб’язно надані ZAXID.NET Головним управлінням з питань Євро-2012, містобудування та будівництва Львівської ОДА, де зафіксовано надходження і освоєння коштів на львівське летовище та стадіон.

Якщо звести в таблицю дані управління про фінансування підготовки до Євро-2012 у Львові, то перший рік Януковича постає у значно вигіднішому світлі, ніж останній рік Ющенка: 

Фінансування об'єктів Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу у Львові

Плекання бізнес-середовища

Гіперактивність центральної влади, спрямована на реалізацію проектів до 2012 року у Львові та області безпосередньо і позитивно вливає на місцеве бізнес-середовище. «Все, що підприємець очікує від влади, – це створення інфраструктури й забезпечення закону, що, зокрема, передбачає забезпечення рівних умов для всіх учасників підприємницької діяльності, – зазначив у коментарі для  ZAXID.NET голова Комітету підприємців Львівщини Ярослав Рущишин. – І саме такі мега-проекти як Євро-2012 та Олімпіада і забезпечуватимуть завантаження безпосередніх фірм-виконавців замовлень, і створюватимуть сприятливе середовище для суміжних бізнес-проектів».

Але й це ще не все - цього року влада почала активно повертати ПДВ, принаймні львівським експортерам. За словами Ярослава Рущишина: «Треба визнати, що за нової влади було вироблено ефективний механізм повернення ПДВ, він полягає у переході на цінні папери – облігації, які нам вдалося продати. Щоправда, з дисконтом, але хай хоч так. Особливо активно відбувалося повернення ПДВ за місяць-два до виборів. Я аж здивувався: щоб вони самі повертали ПДВ, такого ще не було». До речі,  як заявив голова Державної податкової служби Віталій Захарченко, у березні податківці перейдуть на автоматичне відшкодування ПДВ.

Багато позитивних моментів для розвитку підприємництва мав би принести й новий Податковий кодекс. Проте водночас він приховує в собі й багато рифів, на які може наткнутися бізнес-корабель, особливо якщо він має львівський порт приписки. «Найгірше те, що з новим Податковим кодексом Україна повертається до принципу презумпції винуватості підприємця» - підкреслив голова Комітету підприємців Львівщини. І це особливо негативно може відбитися на львівських підприємцях, котрі, якщо й пов’язані з політичними силами, то здебільшого з нині опозиційними. Тобто у влади у вигляді Податкового кодексу з’явився ще один важіль впливу на опонентів через пов’язаних з опозицією бізнесменів. І механізм такого політико-бізнесового тиску в нас не є чимось новим, він вже досконало апробований у 2003 та 2004 роках. А люди, котрі знаються на використанні таких важелів, знову повертаються у владні кабінети на Львівщині, що не може не викликати занепокоєння у місцевих підприємців. «Поступово у податкову адміністрацію, інші органи виконавчої влади на місцях повертається стара банда від СДПУ(о), використовуючи свої старі зв’язки, –поділився із ZAXID.NET своїми тривогами Ярослав Рущишин. – Їх свого часу змела Помаранчева революція. А створеній ними системі окремим підприємцям буде дуже складно протистояти. Діяльність цієї команди є небезпечною ще й на тлі того, що в нас так і не запрацював ні Закон про звернення громадян, ні Закон про засади регуляторної політики. Ці два закони мали б забезпечувати фітбек, зворотній зв'язок з народом».

Інвестуйте у Львівщину!

Будемо сподіватися, що висловлені львівськими бізнесовими колами тривоги так і не знайдуть свого втілення. А розбудовувати львівське бізнес-середовище  нам допоможуть західні інвестори, на котрих ми вже так давно чекаємо. Адже нова влада, б’ючись у груди, обіцяла створити максимально сприятливе інвестиційне середовище. Чи реалізувала вона за цей рік свої обіцянки? З таким запитанням ZAXID.NET звернувся до голови управління зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій Львівської міськради Сергія Кіраля. Відповідь його була доволі песимістичною: «Тих змін, на які ми очікували і які декларувала чина влада, зокрема щодо підвищення уваги до залучення інвестицій, реформування системи судової влади, органів правопорядку тощо – тобто того всього, що впливає на ухвалення інвестором рішення, тих всіх змін не відбулося абсолютно жодних. І очікування інвесторів нині, можливо, навіть є більш негативними щодо інвестицій в Україну, ніж вони були за часів Ющенка. Бо принаймні тоді для них не існувало жодних сумнівів, що Україна є демократичною державою. А перший рік урядування Януковича означився цілою низкою скандалів, зокрема щодо переслідування опозиції, наступів на свободу слова, відвертого надання преференцій російському бізнесу й російському капіталу на українському ринку. Тому західні інвестори поки що зайняли позицію очікування».

Тож, якщо світ поступово виходить з кризи й з’являється певна інвестиційна активність, то Україна, а відповідно Львівщина, надалі залишаються в інвестиційному вакуумі. Сергій Кіраль навів нам конкретний приклад блокування західних інвестицій у львівську господарку: «На жаль, я мав негативний досвід спілкування з представниками нового уряду, зокрема з віце-прем’єром Колесніковим, коли ми залагоджували переговори з компанією НР, яка висловила намір реалізувати у Львові інвестиційний проект. Це мав бути глобальний бізнес-центр з двома тисячами робочих місць, на який передбачалося 20 млн дол. інвестицій. Це б дало поштовх розвитку цілої галузі аутсорсингу бізнес-процесів. На жаль, ця зустріч закінчилася нічим».

Складається враження, що чинний уряд не цілком розуміє, як західний інвестор ухвалює рішення щодо спрямування своїх капіталів у ту чи ту країну. Не усвідомлює, які існують недоліки, а вже й поготів не має бажання ці недоліки усувати чи мінімізувати шляхом ухвалення урядових програм, змінами до законодавства. Тож маємо ситуацію, коли у боротьбі за західні інвестиції ми програємо Польщі, Болгарії, Румунії, не кажучи вже про країни Азії чи Латинської Америки. Адже інвестори, перш ніж прийти на ринок, проводять дуже глибокий і детальний моніторинг. Не треба вважати, що ми когось обдуримо. Бо чого вартує піар-кампанія, запущена на CNN під гаслом «Інвестуйте в Україну!», якщо вона не підкріплена жодними змінами в самій Україні – в економіці, законодавстві, інших сферах.

Варто брати приклад з Грузії, яка спершу подолала корупцію докорінно змінила систему державного управління, ставлення до інвесторів, забезпечила можливість надавати пільги, земельні ділянки під будівництво об’єктів. І лише після цього розпочала свою піар-кампанію на міжнародній арені.

Можна було б звернутися за позитивним досвідом і до сусідньої Польщі, де існують різноманітні програми стимулювання інвестицій. Описати їх можна приблизно так: спершу здійснюється оцінка певного інвестиційного проекту, визначається його важливість для розвитку польської економіки, господарки регіону, оцінюється, скільки буде створено робочих місць, які передбачаються надходження до місцевого й центрального бюджетів. Залежно від цього інвестор може отримати низку пільг, включно з грантовими коштами (3-6 тис. дол.) на кожне новостворене робоче місце. Додатково він ще отримує пільги зі сплати податку на прибуток, ПДВ.

Ок, не виходить із західним інвестором, то може хоч російський нам допоможе. Як повідомив Сергій Кіраль, в Україні, зокрема на Львівщині, активізувалися російські компанії та фінансові установи. Чого вартує хоча б активність ВТБ-банку, який навіть грає на пониження кредитних ставок на ринку фінансових послуг в Україні, перетягуючи на себе клієнтів. Вже й у Львові присутність російського капіталу є досить відчутною, але, на жаль, ми не можемо похвалитися ефективністю діяльності тих кампаній, куди прийшов російський інвестор. Яскравим прикладом є Львівський автобусний завод,  приватизований російськими власниками ще 10 років тому. «Донедавна він фактично не працював, тобто працював, але лише на 5% від своєї потужності. Він навіть нині не в силах впоратися з тим контрактом, який отримав від держави на виготовлення двох тисяч міських автобусів до Євро-2012», – нарікає С.Кіраль.

Оцінка

Цього тижня Львівська облрада, оцінюючи річну діяльність Віктора Януковича на посаді президента, поставила йому «двійку». «Україна… стрімко котиться донизу. Гасло «Україна для людей» виродилося в «Україна для Президента і оточення», - наголошується у відповідній заяві депутатів.

Дозволю собі з ними не погодитися. Адже Віктор Федорович доклав максимуму (передовсім фінансових) зусиль, аби зруйнувати свій негативний імідж у найбільш опозиційно до нього налаштованому регіоні. Факт – справа вперта: стадіон до Євро у Львові будують ударними темпами, зводять новий термінал львівського летовища, ремонтують дороги, будують автобани тощо. З іншого боку, можна зауважити, що більшість цих об’єктів будує одна компанія – донецька фінансово-промислова група «Альтком» зі всіма відповідними фінансовими наслідками. Утім, якщо по-іншому в нашій державі справ не роблять, то мусимо тішитися хоча б тому, що всі збудовані об’єкти залишаться Львову.

Як твердий господарник Янукович зробив усе, що міг. А вже створення бізнес-середовища, плекання сприятливого інвестиційного клімату, формування умов для побудови громадянського суспільства – це не до нього, його таке у школі не вчили.

Ну, поставимо йому «четвірку», авансом, для заохочення. Адже він ще нам Олімпіаду обіцяв…