Маленьке місто,
консервативні християнські традиції
, правий радикалізм і шлях усвідомлення,
себе як лесбійки є нелегким.
Починалось
все з дитинства, років в 9, просто,
подобалось спілкуватись з подругою, і
з незрозумілих причин ревнувала, якщо
вона приділяла увагу іншим, а вже в 15-
це переросло в щиру закоханість, саме
таку, про яку знімають фільми, пишуть
книжки, складають вірші, але в людину
своєї статі. І весь час все приходилось
тримати в собі, бо це здавалось
неправильним. Жахливе становище, проблеми
підліткового віку, і не можливість
виговоритись нікому. Часто блукаючи
містом, я думала що я така одна, неправильна
і психічно хвора. Єдине, що було стимулом
щоб посміхатись і не обливати
подушку сльозами - це зустрічі з нею,
але все ж таки тільки в ролі подруги,
хай навіть найкращої. І це перше кохання
було чисте, в той час я навіть не думала
про секс, а що ним можна зайнятись з
дівчиною тим більше, саме тому мені
зараз смішно коли кажуть, що гомосексуальні
люди збоченці, і все ґрунтується на
сексі, з власного досвіду скажу, що ні.
Це було щире почуття, почуття до
неї.
Вже через півтора роки я
познайомилась, зовсім випадково, з
дівчиною набагато старшою за мене, вона
і показала, що нічого збоченого, і
неправильного в цьому не має, що стосунки
між дівчатами також можливі. Але, звісно,
всі подружки мали хлопців, а якщо ти
сама, то автоматично попадаєш «за борт».
І я пробувала адаптуватись, і
зустрічалась з хлопцями. Тут хочу
розвіяти ще один міф, немає
ненависті в нас до чоловіків і огиди,
просто це не те, що потрібно. Мені в
житті попадались дійсно хороші хлопці,
які дбали і любили мене, але у відповідь
я не могла дати саме головне –
взаємність.
В 18 років я паралельно
зустрічалась з хлопцем і з дівчиною, з
хлопцем, бо це правильно, з нею - бо
любила. І мені шкода, що мучила їх обох.
В результаті вона відійшла від цих
стосунків перша, не втримавши мої
спроби бути бі-сексуалкою, а з ним я
лишилась ще на пів року, і за два тижні
до нашого весілля покинула його, бо
зрозуміла, що я можу занапастити своє
життя, але зруйнувати його життя не
хотіла. Він хороша людина і серце
краялось, що на його щире кохання я
можу відповісти хіба ліжком, і дружбою.
Йому, звісно, хотілося більшого, чого
дати я не могла.
Тоді і відбувся
в мене камін аут. Бо треба було пояснити
батькам, родичам, друзям, знайомим, чого
я втікла від весілля. Важкий це був час,
і в той момент від мене відвернулись
усі, я пішла з дому, приходилось і вчитись,
і працювати. Мігрувала в одногрупників
по гуртожитку, де тільки мені не
приходилось ночувати! І все це пережила
абсолютно сама. Але через два місяці
серце сестри не витримало, і я почала
жити в неї, допомагаючи їй оговтатись
після розводу, і бавлячи племінників.
Але
я вдячна долі що все це пережила, що
тепер мені не треба брехати, вдягати
маски, з часом і родина сприйняла, і
друзі повернулись.
Багато хто питає
мене, а як ви знаходите одна-одну?
Чесно кажучи, якось стається це випадково,
на днях народженнях, просто на вулиці.
Всі пошуки в інтернеті мені нічого
не дали, крім кількох подружок, таких
самих як я. І потрохи в нас склалась
весела компанія «своїх» , де можна не
переховуватись, гуляти, їздити в поїздки,
ділитись проблемами, підтримувати і
допомагати одна-одній.
І я була сама,
але якось гуляючи містом, випадково
зустріла ту дівчину, що пішла від мене,
і в нас почалось все з чистої сторінки,
доти, поки вона не загинула в
аварії.
Цю трагедію я довго не могла
пережити, спроби суїциду, депресія,
запої, мене відрахували з університету
за прогули, а мені було все рівно,
тоді не хотілось навіть дихати.
Але
час лікує, потім в мене було ще дві
дівчини, з одною я прожила разом півтора
роки. І знову болючий розрив. Стосунки
така річ - в гомо і гетеро, ті самі побутові
та життєві проблеми.
Зараз в мене
філософський погляд на всі ті події, я
все то пережила набуваючи досвіду
і внутрішньої сили. І саме тому зараз
знайшла ту дівчину, з якою готова прожити
це нелегке життя, в цьому гомофобному
суспільстві, але знаю, що такі як ми
також заслуговуємо на щастя і
кохання.
Анжела (Івано-Франківськ)
|
